Захистили земельну ділянку вартістю 16 млн грн від витребування державою
Уявіть, ви законно володієте земельною ділянкою майже 20 років. Оформили всі документи, отримали державні акти, зареєстрували право власності. За всі роки ні в кого не виникало жодного питання до цієї землі.
Але раптом ви дізнаєтеся, що ваша ділянка — вже не ваша. Суд витребував її на користь держави. Без вашої участі та без вашого відома. Саме з такою ситуацією зіткнувся наш клієнт.
Чому виник конфлікт
У лютому 2002 року громадянин отримав у приватну власність ділянку площею 2,5 га на підставі Державного акту про право приватної власності на землю. У 2005 році він передав цю ділянку у статутний капітал ТОВ нашого клієнта.
У березні 2006 року сільська рада закріпила право власності на цю землю за компанією клієнта. Через місяць клієнт законно змінив цільове призначення ділянки — для будівництва та обслуговування готельно-ресторанного комплексу.
У 2013 році він також зареєстрував своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Але у 2024 році цією землею раптово зацікавилася прокуратура. До суду надійшов позов про витребування цієї ділянки на користь держави.
Прокуратура стверджувала:
- спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення;
- також ця земля нібито перебуває в постійному користуванні спеціалізованого лісогосподарського підприємства;
- і взагалі клієнт отримав цю ділянку всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України.
На підтвердження цього прокурор надав схематичне розташування ділянки, матеріали лісовпорядкування 2003 та 2014 років, картографічні матеріали 2023 року та відомості з публічної кадастрової карти.
У серпні 2024 року суд повністю задовольнив позов прокуратури та постановив витребувати земельну ділянку на користь держави. Щобільше, справа розглядалася без участі клієнта. Його не повідомили про розгляд і буквально позбавили можливості захищати свої права.
Що ми зробили для клієнта
Ми подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в позові. Паралельно також просили суд застосувати позовну давність. Адже з моменту отримання ділянки в приватну власність минуло понад 20 років.
Оскільки клієнт не мав змоги брати участь в розгляді справи першою інстанцією, було важливо долучити до апеляції сильну доказову базу.
Ми направили понад 20 адвокатських запитів до різних державних органів, установ та організацій. Це дозволило отримати докази того, що клієнт законно став власником землі, а підстав для її витребування немає.
Зокрема, ми долучили:
- протокол загальних зборів ТОВ від 2005 року про внесення ділянки до статутного капіталу;
- витяг із технічної документації нормативної оцінки земельної ділянки;
- акт обстеження земельної ділянки;
- лист про погодження місця розташування ділянки від 2005 року;
- державний акт на право власності від 2006 року;
- витяги з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- інформацію з ДЗК про право власності.
В цілому наша стратегія захисту базувалася на кількох ключових аргументах.
Віднесення спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення — недоведене. Матеріали справи не містять доказів, що земля належала до цієї категорії у 2002 році. Це принципово. Адже саме тоді вона вперше була передана у приватну власність.
Інформація з Державного земельного кадастру від 2024 року свідчила, що ділянка належить до категорії «Землі громадської та житлової забудови».
Картографічні матеріали, надані прокурором, були лише роздруківками схематичних карт без висновків експертів про належність ділянки до лісового фонду.
Практика Верховного Суду говорить про те, що картографічні матеріали лісовпорядкування без наявності рішення уповноважених органів про віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не є належними доказами.
Клієнт правомірно набув цю земельну ділянку. Він законно оформив своє право власності, і жодних питань від державних органів не отримав. Більше того, саме держава у особі відповідних компетентних органів здійснювала всі процедури по наданню ділянки у приватну власність, зміні цільового призначення, державній реєстрації.
Навіть якщо припустити, що під час передання землі у приватну власність та її оформлення сталася помилка, не можна виправляти її за рахунок клієнта. Адже він правомірно розраховував на компетентність державних органів.
Це непропорційне втручання у право власності. Держава не робила жодних дій щодо витребування цієї землі протягом 18 років. Позбавлення клієнта його майна є непропорційним втручанням у мирне володіння та порушує статтю 41 Конституції України і статті 316, 317, 319 та 321 Цивільного кодексу України.
Застосування позовної давності за п. 2 ч. 3 статті 388 Цивільного кодексу України. Від дати передачі ділянки з державної власності в приватну власність та з дати набуття права власності клієнтом минуло понад 10 років. Це підстава для відмови у витребуванні навіть від добросовісного набувача.
Що вирішив суд
Апеляційний суд повністю підтримав нашу позицію. Тому скасував рішення суду першої інстанції та відмовив прокуратурі в задоволенні позову.
Але прокуратура не погодилася з цим рішенням та звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ми підготували ґрунтовні заперечення проти відкриття касаційного провадження, в яких детально спростували всі аргументи наших опонентів та акцентували на правильності висновків апеляційного суду, а також на відсутності у касаційній скарзі підстав для відкриття касаційного провадження.
В результаті Верховний Суд відмовив прокуратурі у відкритті касаційного провадження. Рішення апеляції залишилося в силі.
Ухвала суду касаційної інстанції за посиланням. Справу супроводжував адвокат Вадим Подольський.
