Військовий зникає під час виконання бойового завдання. Згодом командування повідомляє родичів, що воїн отримав поранення, несумісні з життям. Але евакуювати його тіло неможливо.
Рідні звертаються до суду, щоб встановити факт смерті. І отримують відмову. Натомість суд пропонує «оголосити особу померлою». Звучить майже так само, але це принципово різні речі.
У цій статті розповідаємо, чому суди відмовляють у таких справах та як все-таки домогтися потрібного рішення.
Чому суди відмовляються встановлювати факт смерті військових
Якщо коротко: суди бояться відповідальності. Бо встановлення факту смерті — це остаточне та безповоротне рішення. Якщо раптом людина виявиться живою, це означатиме, що суд неякісно виконав свою роботу.
А в умовах війни такий ризик реально існує. Військові потрапляють у полон або надовго залишаються в зоні бойових дій без зв’язку. Інформація про їхню долю часто неповна чи суперечлива.
Натомість оголошення особи померлою — це лише презумпція та юридичне припущення. Таке рішення можна скасувати, якщо у майбутньому людина знайдеться.
Тому суди обирають більш «безпечний» варіант. Вони відмовляють у встановленні факту смерті та рекомендують звертатися про оголошення військового померлим. Навіть якщо службове розслідування та свідчення побратимів однозначно вказують, що людина загинула.
На жаль, тут часто панує формальний підхід «немає тіла — немає діла». Суди не хочуть приймати рішення без медичних документів про констатацію смерті. Але отримати такі документи без доступу до тіла неможливо. Власне, тому родичі і звертаються до суду. Виходить замкнене коло.
Крім того, законодавство не передбачає, які саме докази потрібні для встановлення факту смерті в умовах війни. Тому кожен суддя тлумачить норми на свій розсуд. Один суд визнає службове розслідування достатнім доказом. Інший — вимагатиме докази, які об’єктивно неможливо отримати за актуальних умов.
Встановлення факту смерті та оголошення померлим: яка різниця
В обох випадках родичі отримають свідоцтво про смерть. Але юридична природа цих процедур різна. І це зумовлює різні наслідки.
Чому це важливо? Через причинно-наслідковий зв’язок між смертю військового та збройною агресією рф проти України.
Коли суд встановлює факт смерті військовослужбовця під час захисту Батьківщини, він офіційно фіксує — людина загинула саме внаслідок війни. Це означає наступне:
- держава визнає жертву вашої близької людини та її вклад у перемогу;
- близькі отримують право на виплати;
- у родини загиблого захисника з’являється можливість звертатися до міжнародних судів, отримувати допомогу від гуманітарних організацій тощо.
Якщо ж суд оголошує людину померлою, зв’язок її смерті з війною не встановлюється. Рішення суду лише фіксує: людина зникла, її немає тривалий час, тому ми припускаємо її смерть. Але чи загинула вона саме під час захисту України? Чи є вона жертвою війни? На ці питання рішення про оголошення померлим не відповідає.
Ще один важливий момент — строки. Для оголошення особи померлою потрібно чекати 2 роки після закінчення воєнних дій. Але ніхто не знає, коли вони закінчаться. Натомість встановлення факту смерті можливе одразу, як тільки ви зібрали докази.
Як домогтися встановлення факту смерті
Попри опір судів першої інстанції, встановити факт смерті військовослужбовця можливо. Адже апеляційні та касаційні суди скасовують формальні відмови і задовольняють заяви родичів. Головне — правильно побудувати стратегію захисту та знати, на які аргументи спиратися.
Крок № 1 — збираємо докази. Суди оцінюють докази за сукупністю, а не окремо. Вам не потрібен один «залізний» доказ на кшталт медичного свідоцтва. Натомість збирайте все, що підтверджує факт загибелі:
- витяг із висновку службового розслідування про обставини загибелі;
- офіційне повідомлення або сповіщення про смерть від військової частини;
- письмові пояснення побратимів-свідків;
- накази командира;
- фотографії, відеозаписи, скріншоти переписок.
Верховний Суд неодноразово наголошував: цей перелік не є вичерпним і може змінюватися залежно від обставин конкретної справи (постанова від 25.10.2023, справа №607/1612/23).
Ще один важливий нюанс: вам не потрібна попередня відмова від ДРАЦС у виданні свідоцтва про смерть. Якщо суд її вимагатиме, посилайтеся на постанову Верховного Суду від 16.10.2023, справа №607/5528/23 та постанову по справі №753/8033/22 від 29.03.2023.
Там чітко зазначено: у справах про встановлення факту смерті на ТОТ або в зоні бойових дій попереднє звернення до органу РАЦС не є обов’язковим.
Крок № 2 — складаємо та подаємо заяву. Обов’язково вказуйте, що ви просите встановити факт смерті військовослужбовця під час захисту Батьківщини (п. 9 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
Обґрунтуйте причинно-наслідковий зв’язок між смертю та військовою службою. Поясніть, що саме від цього залежить виникнення ваших прав як члена сім’ї загиблого захисника.
Крок № 3 — отримуємо рішення, і за потреби подаємо апеляцію. Перша відмова суду не означає програш справи. Бо часто головна боротьба розгортається саме в апеляційній інстанції.
Недавно суд першої інстанції відмовив нам у встановленні факту смерті військовослужбовця. Відмову обґрунтували недостатністю доказів. І за класикою нам рекомендували звернутися про оголошення особи померлою.
Ми подали апеляційну скаргу. Наголосили, що заявниця не припускає смерть свого чоловіка, а стверджує її на підставі конкретних доказів. І суд зобов’язаний оцінити ці докази в сукупності, а не вимагати неможливого.
Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції і повністю задовольнив заяву. У цьому рішенні було вкотре наголошено, що встановлення факту смерті та оголошення померлим — це різні процедури для різних обставин. Коли є докази загибелі під час виконання бойових завдань, потрібен саме факт смерті.
Відповіді на типові заперечення суду
Суди часто використовують стандартні формулювання для відмови. Але на кожне таке заперечення є відповідь, підкріплена практикою Верховного Суду. Розберемо найпоширеніші ситуації.
«Звертайтеся про оголошення особи померлою, а не про встановлення факту смерті». Це те, про що ми говорили в попередньому розділі. Як додатковий аргумент можна навести постанову ВС України від 28.02.2024, справа №506/358/22, що підтверджує: ЦПК містить різні процедури залежно від обставин загибелі.
Встановлення факту смерті — самостійний інструмент, не тотожний оголошенню померлим. Застосовувати потрібно той спосіб, який відповідає обставинам справи.
«Недостатньо прямих доказів смерті, бо немає медичного свідоцтва». Це ще одне типове заперечення, яке ігнорує специфіку воєнного часу. Верховний Суд неодноразово спростовував такий підхід.
Постанова ВС України від 29.03.2023, справа №753/8033/22: суд зобов’язаний дослідити всі докази, включно з фотографіями, скріншотами переписок, відеозаписами. Навіть опосередковані докази в сукупності можуть підтверджувати факт смерті.
Запорізький апеляційний суд у постанові від 26.02.2025, справа №334/9435/24, встановив факт смерті виключно на підставі службового розслідування та свідчень побратимів.
Суд зазначив: «Надані докази в їх сукупності підтверджують факт смерті під час виконання бойового завдання, оскільки вони достовірно свідчать про смерть у певний час і за певних обставин, які беззаперечно загрожували загибеллю».
«Це надто ризиковане рішення, бо раптом людина виявиться живою». Суди не озвучують цей аргумент вголос. Але часто саме він стоїть за відмовою у встановленні факту смерті військового. З цього приводу у постанові Верховного Суду від 24.04.2024, справа №756/5840/23, зазначено:
«Суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного вторгнення, та об’єктивні складнощі при наданні доказів. Обов’язок держави розслідувати факти смерті, виняткове юридичне значення цього факту та специфіка воєнного часу дають підстави для висновку, що суди повинні враховувати об’єктивні труднощі заявників».
Верховний Суд також наголосив: суди мають зважати на те, що заявники не можуть евакуювати тіла з лінії фронту або окупованих територій. Вимагати від них неможливого — це відмова у правосудді.
Практика ЄСПЛ (Cyprus v. Turkey, Kurt v. Turkey) також підтверджує: формальний підхід судів в умовах війни порушує право на ефективний доступ до правосуддя.
«Не встановлено причинно-наслідковий зв’язок між смертю та захистом України» — формулювання, яке суперечить самій меті звернення до суду.
Постанова Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022, справа №490/6057/19: встановлення факту загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини можливе лише у судовому порядку.
Законодавець не визначив іншого способу встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією.
Київський апеляційний суд у постанові від 28.03.2024, справа №753/12159/23, підтримав встановлення факту смерті на підставі матеріалів службового розслідування, наказів командира та повідомлень родичам.
Суд погодився: в умовах активних бойових дій, де евакуація тіла неможлива, такий спосіб встановлення факту смерті є єдино можливим та юридично допустимим.
Боротьба за встановлення факту смерті — це не лише про виплати, але й про офіційне визнання того, що ваша близька людина віддала життя за Україну. Не здавайтеся після першої відмови. Якщо вам потрібна допомога у справі, зверніться до адвокатів Mitrax за контактами на сайті.
(1 оцінок, середнє 5,00 з 5)
Loading... 
Сімейні спори 
