Ратифікація Стамбульської конвенції: очікування та реальність

• Стан справ до затвердження Стамбульської конвенції 
• Очікування від ратифікації Стамбульської конвенції
• Результати ратифікації Стамбульської конвенції

Трохи більше ніж 2 роки тому Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (далі – Стамбульська конвенція або Конвенція). Це було зроблено окремим Законом № 2319-IX від 20.06.2022 року. У листопаді того ж року Конвенція набрала чинності. 

Не всі знають, але Україна була серед авторок цього документу. Наша держава підписала Конвенцію ще у рік її появи – у 2011 році. Але ратифікувала (визнала та зобов’язалася виконувати її вимоги) лише зараз. 

Попри очевидну спрямованість проти домашнього насильства, ратифікація Конвенції сколихнула безліч фейків та упереджень в інфопросторі. Лунали закиди, що Конвенція ніби то:

• руйнує «засади традиційної сім’ї»;
• нав’язує неприродну гендерну ідеологію;
• не відповідає християнській етиці;
• закріплює перевагу прав жінок над правами чоловіків.

Кожен з цих міфів давно та неодноразово розвіяно. Стамбульська Конвенція має єдину мету та призначення. Це захист від домашнього насильства – його попередження та ефективне реагування на подібні дії. Як це спрацювало на практиці? Нумо розбиратися.  

Стан справ до затвердження Стамбульської конвенції 

До ратифікації Стамбульської конвенції в Україні вже існувала правова база щодо боротьби з насильством проти жінок та домашнім насильством. Але вона мала численні недоліки. Законодавчі акти були розрізненими та недостатньо ефективними у боротьбі з такими злочинами. 

Один із ключових документів, що діяв до ратифікації – це Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Він прийнятий у 2017 році. Закон встановлював правові рамки для боротьби з насильством у сім’ї, але часто не забезпечував належного захисту постраждалих. 

Проблеми відомі та наболілі. Правоохоронна система недостатньо реагувала на випадки насильства. Також була відсутня чітка правова база для захисту потерпілої сторони.

І будемо відверті. Система протидії насильству залишається уразливою навіть після ратифікації Конвенції. Ще й досі можна фіксувати: 

• недосконалість механізмів захисту; 
• низьку ефективність притягнення винних до відповідальності;
• недостатню підтримку потерпілих. 

Також існує проблема стигматизації постраждалих від насильства, що перешкоджає їх доступу до правосуддя. Як це все мала змінити ратифікація Стамбульської конвенції?

Очікування від ратифікації Стамбульської конвенції

Ключові очікування пов’язані з реформою законодавства та вдосконаленням правозастосовчої практики. Адже Конвенція – не точковий інструмент, а комплексний. 

Юристи та адвокати розглядали Конвенцію як документ, що зобов’язує державу до запровадження глобальних заходів протидії насильству. Про що йде мова?

• Гармонізація законодавства. Очікувалося, що ратифікація дасть поштовх до приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. Стамбульська конвенція передбачає розробку чітких механізмів покарання за насильство, а також заходів захисту.
• Посилення відповідальності за насильство. Конвенція вимагає встановлення більш жорстких санкцій за насильницькі дії. Зокрема, й криміналізацію певних форм насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, сталкінг. 
• Забезпечення правової допомоги. Важлива вимога Конвенції – це забезпечення потерпілим доступу до безплатної правової допомоги та юридичних консультацій.
• Підвищення кваліфікації правоохоронців. Ратифікація має сприяти більш ефективним діям правоохоронних органів у питаннях запобігання та реагування на випадки насильства.
• Створення кризових центрів. Очікувалося, що ратифікація посприяє відкриттю спеціалізованих центрів для підтримки потерплих.

Ці очікування виникли не просто так. Здебільшого вони продиктовані цілями самої Конвенції:  

• захист жінок від усіх форм насильства, недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
• сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності;
• заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
• забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Не менш цікаве питання: а які ж зобов’язання взяла на себе Україна після ратифікації? В цьому аспекті привертають увагу статті 33-36 Стамбульської конвенції. 

Зокрема, саме ці норми «підсвітили» різні форми насильства та необхідність їх криміналізації. Адже психологічне або економічне насильство таке ж негативне явище, як і побої, катування, завдання каліцтв.

Результати ратифікації Стамбульської конвенції

Існує думка, що усі види домашнього насильства і так є злочинами за чинним Кримінальним кодексом України. Наявність Конвенції не криміналізує та не декриміналізує такі діяння. Тож ратифікація Стамбульської конвенції не є чимось вагомим. 

Дозволю собі не погодитися. Адже Стамбульська конвенція запровадила принципово нове розуміння та розподіл видів домашнього насильства. Її норми змушують державу звертати увагу на випадки, які довгий час взагалі не вважалися злочинами.  

Заборона дружині виходити на роботу, бо жінка має піклуватися про дім. Примус до інтимних стосунків чи навіть сексуальне насильство між подружжям. Систематичні образи та приниження. Все це злочини, а не «справи житейські», про які не заведено говорити вголос. 

Конвенцію ратифікували саме для можливості розширення ідентифікаторів домашнього насильства та впровадження ефективної протидії. 

В цьому аспекті чинне кримінальне законодавство України досі містить чимало прогалин у процедурі притягнення до відповідальності. Зокрема, за випадки сексуального насильства. 

Щороку 22-23 % засуджених за ст. 126-1 КК України звільняються від покарання. У 2024 році українські суди закрили 38,7 % кримінальних проваджень щодо випадків домашнього насильства.

 Загальна ж картина результатів ратифікації Конвенції є наступною.

• Внесені зміни в законодавство. Україна внесла важливі зміни до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Запроваджено нові норми, що стосуються криміналізації різних форм насильства. Зокрема, це стосується сексуального насильства, примусових шлюбів, а також економічного та психологічного насильства.
  
• З’явилась нова правозастосовча практика. Перші роки після ратифікації показали, що впровадження конвенційних норм є викликом для української правоохоронної системи. З одного боку, з’явились нові механізми захисту – заборонні приписи для кривдників. З іншого боку, проблема залишається у низькій ефективності цих механізмів. Адвокати мають труднощі в доказуванні насильства. Особливо у випадках психологічного тиску та переслідування.
  
• Створена спеціальна інфраструктура допомоги постраждалим. Створення кризових центрів та гарячих ліній для потерпілих від насильства – це суттєвий прогрес. Проте кількість таких центрів залишається недостатньою. Особливо у сільській місцевості. Правозахисники також відзначають, що наявна система підтримки часто перевантажена, і багато хто не отримує своєчасної допомоги.

І ще трохи статистики. Кількість звернень від постраждалих збільшилася. З листопада 2022 року по грудень 2023 року зафіксовано 103 242 дзвінки на гарячу лінію запобігання домашньому насильству. Нацполіція зареєструвала майже 137 000 епізодів домашнього насильства. 

Про що це говорить? Постраждалі обирають не мовчати. Вони наважуються звернутися по допомогу. Це зменшує стигматизацію потерпілих, змушує систему реагувати на запити суспільства, стимулює розвиток механізмів захисту. 

Звісно, негативних аспектів теж вистачає:

• недостатність фінансування ускладнює ефективну реалізацію заходів, передбачених Конвенцією;
• гостра нестача кваліфікованих фахівців для роботи з потерпілими насильства;
• проблема соціальної стигматизації також залишається актуальною.

Все це підтверджує загальну думку – впровадження міжнародних норм замало для зміни ситуації. Необхідна кропітка робота саме для вдосконалення системи запобігання та протидії домашнього насильства. 

І все ж ратифікація Стамбульської конвенції стала важливим кроком для України у боротьбі з насильством проти жінок та домашнім насильством. Вона відкрила нові можливості для реформування національного законодавства та практики правозастосування.