Цифровізація судів: чому справи тягнуться роками?

• Недостатнє матеріально-технічне забезпечення
• ВКЗ — красива ідея і посередня реалізація
• Кадровий голод та перевантаження судів
• «Сира» система «Електронний суд»  

Електронне судочинство мало стати проривом. Подавати документи з дому, брати участь у засіданнях онлайн, знайомитися зі справою в пару кліків. Звучить чудово.

На практиці — картина інша. Адвокати змушені їхати через пів країни, бо в суді не можуть відцифрувати справу. Засідання відкладається на місяці через зламаний мікрофон. Документи неможливо подати через збої в системі.  

У цій статті поговоримо, чому красиві обіцянки про цифровізацію розбиваються об реальність українських судів.  

Недостатнє матеріально-технічне забезпечення

В Україні функціонує понад 550 судів. Усі мають працювати в єдиній системі електронного судочинства. Але технічне забезпечення кардинально відрізняється.

Суди у великих містах зазвичай мають належне обладнання: комп’ютери, сканери, стабільний інтернет. Проблеми бувають і там. Але їх масштаб не такий катастрофічний.

Інша справа — районні суди:

• застаріле обладнання, що регулярно виходить з ладу;
• недостатня кількість комп’ютерів;
• відсутність сканерів або їх критична нестача;
• повільний або нестабільний інтернет;
• відсутність обладнання для відеоконференцзв’язку (далі — ВКЗ).

Уявіть, адвокат подає клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному форматі. Але реалізувати це право не може. 

Чому? Бо протилежна сторона подала документи в паперовому вигляді, а суд не може їх оцифрувати через відсутність сканера.

І це не перебільшення. У багатьох районних судах сканерів немає взагалі або є один-два на всю установу. Водночас справа може містити сотні аркушів. Якщо таких справ десятки, один сканер фізично не витримує навантаження. Черга до вашої справи дійде через тижні або місяці.

ВКЗ — красива ідея і посередня реалізація

Ще один важливий елемент електронного судочинства — це ВКЗ.  Стаття 197 ГПК, стаття 212 ЦПК, стаття 195 КАС передбачають право учасників брати участь у засіданнях дистанційно у режимі відеоконференції.

Це логічно і зручно. Але ВКЗ потребує обладнання, програмного забезпечення та стабільного інтернету. І тут є проблеми. 

Зокрема, недостатня кількість обладнаних залів для ВКЗ. У багатьох судах всього 1 така зала. Тож судді змушені бронювати її заздалегідь. Не встигли із бронюванням? Тоді заяву про ВКЗ не задовольнять, навіть якщо вона подана вчасно та за усіма процесуальними правилами. 

Адвокат отримує відмову. Йому доводиться просити про перенесення розгляду або їхати до суду, який може знаходитися в іншому місті, особисто. Перший варіант затягує справу, а другий призводить до додаткових витрат.

Інша проблема — це неякісне обладнання. Навіть якщо зала є, техніка може бути застарілою. Зокрема, мікрофони часто погано ловлять звук. Одна справа, коли все чути чітко і ясно, а інша — коли чути лише бубніння і хрипіння. Працювати повноцінно в таких умовах неможливо.

Усі ці проблеми зводяться до одного: брак фінансування. Без грошей немає обладнання, і в результаті цифровізація відбувається вибірково. У деяких судах вона реальна, але в інших — лише на папері.

Кадровий голод та перевантаження судів

Навіть якщо у суді є сканер та комп’ютери, виникає питання: хто займатиметься оцифруванням документів? Типова відповідь адміністрації: «нам нікого поставити на оцифрування справи». Суди дійсно працюють у режимі хронічної нестачі персоналу.

Оцифрування великої справи — це виснажлива робота. Треба відсканувати сотні аркушів, перевірити якість, правильно назвати файли, завантажити в систему. Помножте це на десятки справ, і зрозумієте масштаб проблеми.

«Сталагміти» зі справ у канцеляріях і кабінетах суддів формуються від банальної нестачі робочих рук і голів. Проте вихід із ситуації не зводиться лише до збільшення штату. 

Потрібні два кроки одночасно: збільшити штатну чисельність працівників суду та підвищити зарплати до адекватного рівня. Гідну оплату мають отримувати не лише судді, а й помічники, секретарі, працівники апарату та канцелярій.

«Сира» система «Електронний суд»  

Система «Електронний суд» існує давно, але досі залишається недосконалою. Роками не враховуються побажання адвокатів, які щодня з нею працюють.

Не вистачає елементарних речей:

• неможливо автоматично «підтягувати» дані учасників процесу; 
• доводиться вручну прописувати всі реквізити при поданні кожного документа; 
• мобільний додаток лише нещодавно почав працювати стабільно, але користуватися ним незручно.
  

Виникає питання: чому комерційні організації створюють якісний, зручний софт за місяці, а система, яка обслуговує цілу гілку влади, досі виглядає недосконало?

Найгірше те, що «Електронний суд» регулярно дає збої. Зокрема, при поданні документів. Інколи це має серйозні наслідки, адже процесуальні строки — річ сувора. Через їх недотримання клієнти втрачають великі гроші, а права та інтереси залишаються незахищеними.

Уявіть, останній вечір процесуального строку добігає кінця. Адвокат розраховує на систему, а вона не працює. В результаті фахівець не встигає подати документи вчасно та порушує строки. 

З одного боку, не варто було тягнути до останнього дня. З іншого — ситуації бувають різні. Система «Електронний суд» вже давно має бути надійною і стабільною. Вона має працювати безперебійно і забезпечувати швидку подачу документів. Проте наразі маємо стабільно посередню роботу.

Цифровізація судочинства в Україні існує формально, але буксує на практиці. Адвокати щодня стикаються з перешкодами. Громадяни також несуть наслідки цього – у вигляді затягування справ та додаткових витрат.

Без достатнього фінансування на базове обладнання, персонал та якісний софт — повноцінне цифрове судочинство залишатиметься красивою ідеєю, а не реальністю. Саме від вирішення таких простих для розуміння і складних для бюджету питань залежить подальший якісний розвиток електронного судочинства в Україні.