Екстрадиція в Україні: підстави та процедура за Міжамериканською конвенцією

• Що таке екстрадиція 
• Підстави для видачі осіб за Міжамериканською конвенцією
• Процедура екстрадиції
  

З жовтня цього року в Україні діє Конвенція про екстрадицію, яка також називається «Міжамериканською». За цим документом Україна може просити видачу осіб, які переховуються від українського правосуддя в США та інших країнах Південної та Північної Америки. 

Раніше такої можливості наша держава не мала. В цьому сенсі згадується показова справа експрем’єр-міністра Павла Лазаренка, який перебував у міжнародному розшуку та був заарештований в аеропорту Нью-Йорка. Тоді США відмовилися видавати Україні колишнього чиновника. Адже домовленостей про екстрадицію між державами не було.  

В цій статті розберемо в чому полягає загальна процедура екстрадиції та які нюанси передбачені Міжамериканською конвенцією.

Що таке екстрадиція 

Екстрадиція – це коли одна держава за запитом іншої видає їй особу, що вчинила злочин на її території. 

Наприклад, чоловік в Україні скоїв умисне вбивство, але поки що уникнув затримання. Зрозумівши, що його все одно заарештують, він тікає до Мексики. Чоловіка оголошують у міжнародний розшук. 

Згодом українські правоохоронці отримують інформацію про його місцеперебування. Після цього вони направляють запит мексиканським колегам з проханням затримати злочинця та передати його Україні для висунення обвинувачення. В цьому і полягає екстрадиція. 

Підстави для видачі осіб за Міжамериканською конвенцією

Варто розуміти, що Міжамериканська конвенція не скасовує та не змінює угод про екстрадицію, які вже діють між державами-учасницями. Тож конкретні правила екстрадиції в кожному випадку залежать від того, які норми містять двосторонні чи багатосторонні договори між конкретними державами.

За Міжамериканською конвенцією видача особи можлива, якщо:

• запитуюча держава має юрисдикцію для того, щоб судити та застосовувати покарання до людини, яку хочуть екстрадувати – наприклад, якщо ця людина скоїла злочин на території держави і має відповідати за її законодавством;
  
• «кандидат на екстрадицію» вчинив правопорушення, яке в обох державах вважається злочином та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі як мінімум на один рік.

Екстрадувати людину можуть з метою участі в досудовому розслідуванні чи судовому розгляді, або ж для відбування покарання. Залежить від того, на якій стадії знаходиться справа.   

Є ще один важливий нюанс – Україна не видає своїх громадян іншим державам. Це передбачено статтею 25 Конституції України. Тобто якщо український громадянин вчинив злочин на території іншої країни та повернувся на Батьківщину, його не можна екстрадувати. 

Попри те, що екстрадиція громадян України в іншу державу не здійснюється, таку людину можуть засудити за українським законодавством. За умови, що вчинене нею діяння вважається злочином в Україні та тягне за собою позбавлення волі від одного року. Про винесений вирок повідомляють державі, яка запитувала екстрадицію. 

Процедура екстрадиції

Порядок екстрадиції регулюється не тільки міжнародними угодами чи конвенціями, але й внутрішнім законодавством конкретних держав. Для прикладу, процедуру екстрадиції за українськими нормами ми детально  розібрали в цій статті. 

Міжамериканська конвенція передбачає лише загальні правила видачі осіб. Так запит на екстрадицію готує Офіс генпрокурора (на етапі досудового розслідування) або Мін’юст (на етапі судового розгляду).

До запиту додаються документи:

• засвідчена копія вироку;
• засвідчена копія «ордеру» на затримання – документ має бути видано компетентним суддею, а його зміст повинен точно описувати інкримінований людині злочин;
• уся можлива особиста інформація про кандидата на екстрадицію, яка дозволить його ідентифікувати.

З моменту отримання запиту держава має вжити всіх необхідних заходів, щоб затримати особу. Проте питання щодо її видачі буде вирішуватися за внутрішнім законодавством запитуваної країни. 

Міжамериканська конвенція передбачає ряд ситуацій, в яких екстрадиція злочинця неможлива:

• строки давності притягнення до відповідальності або виконання вироку закінчилися ще до арешту людини;
• особа відбула покарання в державі, де вона вчинила злочин, або була помилувана чи амністована;
• людину вже засуджено або щодо неї триває судове провадження в запитуваній державі за злочин, на якому ґрунтується запит на видачу;
• у запитуючій державі на особу чекає надзвичайний суд або трибунал. Військові суди такими не вважаються;
• особі інкримінується політичний або пов’язаний із ним злочин. Замах на життя Президента чи його сім’ї таким не вважається;
• людина вчинила воєнний злочин або спрямований проти релігії.

Якщо в екстрадиції злочинця відмовляють, за загальним правилом, держава не може надсилати повторний запит. 

Як тільки запитувана держава дозволила видачу особи, цю людину мають доправити на «батьківщину» впродовж 2 місяців. Якщо країни є сусідніми, цей строк зменшується до 40 днів. Пропуск цих строків тягне за собою звільнення людини. 

Інколи держава може звернутися до іншої без запиту на екстрадицію, але з терміновим проханням на термінове чи запобіжне затримання людини. Це можливе за наявності ордера суду для затримання. При цьому держава має висловити готовність просити про екстрадицію в майбутньому. Такий запит вона має подати впродовж 2 місяців після затримання особи. 

Варто пам’ятати, що сам кандидат на екстрадицію може впливати на процес. Йому варто заручитися підтримкою досвідченого адвоката, який знайде аргументи проти видачі та захистить його права на всіх етапах екстрадиційної процедури.