Ринок «зеленої» енергетики в Україні росте, а разом із ним — пропозиції вкластися в сонячні станції, накопичувачі енергії чи енергоефективну нерухомість. В першу чергу рахують дохідність. Юридичний захист, як правило, лишають на потім. І дарма, бо саме в юридичній конструкції проєкту заховані ключові ризики.
У цій статті розберемося, які реальні загрози приховує Green investment і на що треба звернути увагу перед укладенням договору.
Хто відповідає за реалізацію проєкту
Ще кілька років тому все було простіше. Компанія виступала забудовником або девелопером або “управляючою компанією”, і саме вона відповідала за створення об’єкта. Сьогодні модель змінилась. Дедалі частіше організатор проєкту позиціонує себе не як виконавця, а як співінвестора.
Виглядає привабливо. Компанія ніби показує: ми в одному човні з вами, ми теж вклали гроші й теж зацікавлені в результаті. Це гарний маркетинговий хід. Але за ним ховається незручне питання.
Якщо всі — співінвестори, то хто відповідає за проєкт?
Коли відповідальність розмита між «рівними» учасниками, у разі проблем визначити винного стає складно:
- хто відповідає за завершення будівництва;
- хто компенсує збитки, якщо проєкт не буде реалізовано;
- хто відповідає за затримку введення об’єкта в експлуатацію;
- хто несе ризики, якщо вартість реалізації зросте.
На всі ці питання договір має давати чітку відповідь. Не «сторони спільно докладають зусиль», а конкретний обов’язок конкретної сторони — і механізм відповідальності за його порушення.
Тому оцінювати лише комерційну модель недостатньо. Перед підписанням варто дивитися глибше: чи закріплено в договорі, хто і за що відповідає. Якщо все зводиться до формулювання «ми всі співінвестори» — потім спитати буде ні з кого.
Хто буде власником активу
Це один із найпоширеніших ризиків. Інвестор фінансує створення об’єкта, але права власності на цей актив так і не набуває. Звучить нелогічно. Та на практиці це буденність.
В одному з договорів прямо було виписано: інвестор фінансує створення об’єкта, однак отримує лише майнові права на майбутній дохід. Сам актив залишається поза його власністю.
Тобто ви заплатили за станцію. Вона працює і приносить гроші, але станція все одно не ваша. У вас є тільки право вимагати виплати. І поки організатор платить, усе добре. Проблеми почнуться, коли щось піде не так.
І тут спливає другий ризик — відсутність індивідуалізації майна. Якщо в договорі актив описано загально, на кшталт «група фотомодулів», без серійних номерів, координат розміщення чи інших ідентифікуючих ознак — виникає питання: а що саме забезпечує ваші права?
У разі спору або неплатоспроможності компанії вам буде складно довести, які саме панелі «ваші». Формально ви вклали гроші. Фактично — прив’язати їх до конкретного майна може бути неможливо.
Більше того, за умовами договору право власності може набуватися не на саму сонячну панель або її суттєву частину, а лише на окрему складову — умовну «деталь», яка сама по собі фактично не має цінності. І вже з набору таких елементів формується сонячна панель як об’єкт генерації.
Тому перед підписанням варто чітко розуміти дві речі:
- чи набуваєте ви хоч якісь речові права на об’єкт;
- чи можна це майно однозначно ідентифікувати.
Саме від цих формулювань може залежати доля ваших вкладень у критичний момент.
Який механізм виплат
Тонкий момент, який легко проґавити. У договорі написано, що ви маєте право на прибуток. Але мати право на прибуток і реально отримати гроші — не одне й те саме.
Суть у механізмі виплат. Він часто побудований так, що останнє слово завжди за організатором. Як це виглядає:
- прибуток залежить від фінансового результату компанії;
- витрати визначає сама компанія;
- остаточний розрахунок здійснюється за внутрішніми правилами;
- перевірити правильність цього розрахунку інвестор не може.
Тобто компанія сама рахує витрати, сама виводить фінансовий результат, сама застосовує свої внутрішні правила — і просто повідомляє вам суму. А ви залишаєтесь із цифрою, яку ні перевірити, ні оскаржити.
Саме так було в одному з договорів, які ми аналізували на ризики. Формула визначення доходу залежала від показників, які контролював сам організатор проєкту. Формально право на прибуток є. Фактично — його розмір визначає той, хто цей прибуток виплачує.
Тому в договорі варто шукати не лише слово «прибуток», а конкретику: як саме він рахується, які механізми контролю за витратами та чи можете ви перевірити розрахунок. Якщо всі важелі в руках організатора, то ваше право вартує рівно стільки, скільки він вирішить вам заплатити.
Яка юридична модель проєкту
Під однаковою обгорткою «вкладіть і отримуйте дохід» можуть ховатися абсолютно різні юридичні моделі. І рівень захисту в них теж буде різний. На ринку сьогодні можна зустріти:
- інвестиційні договори;
- споживчі товариства;
- кооперативи;
- корпоративні права;
- пайові моделі;
- договори про спільну діяльність;
- участь через фізичних осіб-підприємців.
Маркетинг у всіх схожий. Але обсяг прав, механізм отримання прибутку та рівень захисту суттєво відрізняються. Розберемо кожну з моделей.
Інвестиційний договір. Найпоширеніша модель. Її плюс — можливість детально прописати все: права й обов’язки сторін, порядок фінансування, строки, механізми виплат, відповідальність. Але саме зміст договору й вирішує, наскільки ви захищені.
Якщо в договорі немає гарантій повернення коштів, способів забезпечення зобов’язань чи чіткої відповідальності організатора — ризики різко зростають.
Споживче товариство або кооператив. Ця конструкція дедалі частіше використовується в альтернативній енергетиці. Плюс — колективне фінансування та гнучке управління активами. Але як учасник ви стаєте частиною корпоративної структури, яка живе за статутом і рішеннями органів управління. Це може означати додаткові пайові внески, залежність від загальних зборів та обмеження на продаж своєї частки. Тому вивчати треба не лише договір, але й статут, внутрішні положення, порядок управління.
Корпоративні права. Іноді інвесторам пропонують купити частку в товаристві. Плюс — участь в управлінні, дивіденди, право на частину майна у разі ліквідації. Мінус — ви приймаєте корпоративні ризики.
Ваш прибуток залежить від фінансового результату компанії, рішень загальних зборів, можливих корпоративних конфліктів та якості управління бізнесом. А продаж вашої частки нерідко обмежений статутом чи переважним правом інших учасників.
Пайова модель. Дозволяє буквально «скинутися грошима» кільком інвесторам і профінансувати один проєкт. Плюс — можна зайти у масштабний проєкт, не оплачуючи всю його вартість. Мінус — реального контролю над активом ви можете й не отримати. Права обмежуються умовами договору чи рішеннями органів управління, а прибуток нерідко рахують за внутрішніми розрахунками організатора. І це вже ризик непрозорого розподілу.
Договір про спільну діяльність. Ця модель дозволяє об’єднати ресурси заради спільної мети без створення окремої юрособи. Плюс — гнучкість у фінансуванні, розподілі прибутку й ролях учасників.
Мінус — саме ця модель найчастіше породжує спори про розподіл відповідальності. А ще органи контролю можуть оцінити зміст правовідносин інакше, ніж написано в договорі — з додатковими податковими та регуляторними ризиками.
Участь через ФОП. Іноді інвестувати пропонують через договори з фізичними особами-підприємцями. Аргумент — спрощення документообігу застосування більш вигідної моделі оподаткування. Але статус ФОП сам по собі жодних гарантій повернення інвестицій не додає. Навпаки така модель може породити додаткові питання щодо податкової кваліфікації операцій, характеру доходу та меж відповідальності сторін.
Висновок простий: немає моделі, яка сама по собі безпечна чи ризикована. Рівень вашого захисту залежить не від назви конструкції, а від конкретних умов договору, корпоративної структури проєкту та якості юридичного оформлення. Тому оцінку ризиків краще довірити досвідченим юристам, які діятимуть у ваших інтересах.
Як позиціонується договір
Часто в договорах зустрічається цікаве формулювання. Прямо в тексті прописано, що ці правовідносини:
- «не є фінансовою послугою»;
- «не є інвестуванням»;
- «не є спільною діяльністю».
Виглядає заспокійливо. Але ці фрази нічого не гарантують. В Україні контролюючі органи та суди виходять із принципу пріоритету змісту над формою.
Якщо за документом ховається спільне фінансування, розподіл прибутку та корпоративна участь — то й оцінюватися він буде за фактичним змістом. Незалежно від того, що в тексті прямо написано «це не інвестування».
Наслідок такої переоцінки цілком відчутний. Виникає ризик податкової або регуляторної перекваліфікації правочину. Часто це означає обов’язок доплатити податки, штрафи, пеню тощо. І такі ризики ми нерідко встановлюємо під час аналізу договорів.
Тому не варто заспокоюватися формулюваннями «це не є тим-то й тим-то». Дивитися треба на суть: як залучаються кошти, як розподіляється прибуток, чи є ознаки спільної діяльності. Бо якщо зміст говорить одне, а назва інше, то в спірній ситуації орієнтуватимуться на зміст.
Що таке greenwashing і чому це ризик для інвестора
Останніми роками з’явилася ще одна загроза — greenwashing або так званий «екокамуфляж». Проєкт подають як екологічний і відповідальний, хоча насправді ані діяльність, ані економічна модель цього не підтверджують.
Наприклад, відомий кейс Volkswagen, коли компанія позиціонувала свої дизельні авто як «екологічно чисті» — такі, що дають менше викидів в атмосферу. Згодом з’ясувалося, що результати тестів були підроблені. Бренд встановив спеціальне ПЗ, яке штучно занижувало реальну кількість шкідливих викидів.
Для інвестора це не просто питання іміджу. «Зелений» статус часто є тим гачком, заради якого вкладають гроші. А якщо цей статус лише вивіска, то й уся привабливість проєкту тримається на порожніх обіцянках.
Тому варто дивитися глибше та перевіряти:
- структуру власності;
- дозвільну документацію;
- технічні характеристики;
- порядок реалізації проєкту;
- договірну документацію.
Маркетинг показує проєкт таким, яким його хочуть продати. Але реальний рівень ризику видно тільки з документів. Якщо «екологічність» ніде, окрім реклами, не підтверджена — це привід ставити питання.
Що конкретно перевірити перед тим, як інвестувати
Зведемо все до практики. Перш ніж підписувати договір і переказувати гроші, пройдіться по цих питаннях. Кожне з них закриває один із ризиків, про які йшлося вище:
- хто є власником майбутнього активу;
- чи виникає право власності у вас як інвестора;
- хто відповідає за реалізацію проєкту;
- як саме розраховується прибуток;
- чи передбачені механізми контролю за витратами;
- чи забезпечене повернення інвестиції;
- чи можна вільно вийти з проєкту;
- чи немає в договорі положень, які можуть призвести до податкової перекваліфікації;
- чи узгоджуються між собою всі договори, які вам пропонують підписати.
Останній пункт часто недооцінюють. Інвестору нерідко дають на підпис не один документ, а пакет. І буває так, що договори суперечать один одному: в одному написано одне, в іншому — протилежне. У спірній ситуації це грає проти інвестора.
Тому перед тим, як вкладати гроші, варто провести комплексний юридичний due diligence: проаналізувати договори, корпоративну структуру проєкту та механізм розподілу доходу. Це те, що відрізняє захищену інвестицію від красивої обіцянки.
Якщо потрібна консультація або юридична перевірка інвестиційного проєкту — звертайтеся за контактами на цьому сайті. Краще розібратися в ризиках до підписання, ніж шукати винних після.
(Поки оцінок немає) 
Loading... 
Бізнес 
