Як ІТ-компаніям захистити права на свій код

• Що передбачити у роботі з програмістами
• Як мінімізувати ризики у співпраці із закордонним підрядником
• Що варто знати про Бернську конвенцію 
• Чи впливає внесення змін до коду на авторські права  
• Як компанії вберегтися від шантажу та зберегти контроль над кодом

У світі IT програмний продукт — це результат таланту і технічних навичок розробника. Але з юридичного погляду — це об’єкт інтелектуальної власності, за який часто точаться суперечки.

У цій статті розберемо, як компанії захистити свої права на створене програмне забезпечення.

Що передбачити у роботі з програмістами

Співпраця між ІТ-компаніями та розробниками найчастіше побудована за трьома моделями: офіційне працевлаштування, співпраця з ФОП або гіг-контракти. І саме від форми правовідносин залежить, кому належатимуть результати розробки.

Трудовий договір. За класичним трудовим договором роботодавець отримує майнові права на все, що створене працівником у межах його посадових обов’язків. Це загальний принцип трудового та авторського права. 

Відповідно, якщо розробник написав код на посаді «software engineer» під час виконання завдань компанії,  цей код є службовим твором і належить роботодавцю.

Співпраця з ФОП. Фізична особа-підприємець не є працівником компанії, а виступає як контрагент. Така співпраця зазвичай оформлюється цивільно-правовим договором. 

Тут усе складніше. За замовчуванням, майнові права на створене ПЗ залишаються за виконавцем, якщо інше прямо не зазначено в договорі. 

Отже, компанія може використати або навіть продати розроблений код лише за умови, що у договорі чітко вказано умови передачі прав, включно з:

• обсягом таких прав; 
• їх строком дії; 
• територією використання та можливістю модифікації.

Гіг-контракт. Цей формат застосовується в рамках правового режиму Дія.City. Формально це не класичні трудові відносини, але й не звичайне цивільне підрядництво. 

У межах гіг-контракту права на результати роботи спеціаліста можуть бути передані компанії, але тільки якщо таку передачу прямо передбачено договором. 

Жодної автоматичної передачі тут не існує. Тому радимо додатково укладати IP-договори. Це угоди, які визначають, кому належать права інтелектуальної власності (Intellectual Property — IP). Або підписувати акти приймання-передачі результатів роботи.

Як мінімізувати ризики у співпраці із закордонним підрядником

Залучення іноземних розробників чи фрилансерів стало нормою для українських ІТ-компаній. Проте юридичні ризики зростають у рази. 

Найважливіше — правильно оформити договір. Насамперед конкретизуйте в угоді два моменти. Це Applicable law — право, якої країни застосовується до договору. А також Jurisdiction and dispute resolution — який суд або арбітраж має юрисдикцію у випадку спору.

Якщо це не зазначено, спір може розглядатися у несподіваному місці й за законами, які не захищають інтереси компанії.

Також необхідно прописати: всі майнові права на створений код передаються компанії, яка його замовила. Без цього іноземне законодавство може залишити права за розробником. 

До прикладу, найсильнішу охорону авторських прав забезпечують:

• США — обов’язкова реєстрація авторських прав для судового захисту, великі компенсації;
• Велика Британія — автоматичний захист авторських прав та чіткі правила передачі прав роботодавцю;
• Німеччина — жорсткий захист немайнових прав (право вважатися автором тощо) навіть після передачі майнових;
• Франція — немайнові права невідчужувані, автор завжди зберігає творче визнання;
• Японія та Південна Корея — суворе законодавство та активний цифровий захист.

Окремо важливо враховувати стандарти захисту даних. Якщо компанія працює з користувачами з ЄС або США, необхідно включити до договорів положення про конфіденційність, обробку персональних даних та відповідальність за витоки інформації.

Важливим є дотримання стандартів GDPR, заключення окремих суворих NDA та Data Protection Clauses. 

Що варто знати про Бернську конвенцію 

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року (у редакції 1971 року) забезпечує автоматичний захист авторських прав у всіх країнах-учасницях. Це фундаментальний для європейського права нормативний акт. 

Україна є учасницею Бернської конвенції з 1995 року. Це означає, що програмне забезпечення, створене в Україні, отримує правову охорону, наприклад, у США, Німеччині, Франції чи Польщі — без необхідності додаткової реєстрації.

Однак варто пам’ятати кілька важливих моментів:

• охорона не дорівнює передачі прав. Конвенція гарантує захист прав автора, але не передбачає автоматичної передачі майнових прав замовнику або роботодавцю. Це має бути чітко прописано у контракті;
• діє принцип національного режиму. Автори отримують такий самий захист у кожній країні-учасниці, як і громадяни цієї країни.
• немає вимоги реєстрації. У більшості держав, які приєднались до Конвенції, достатньо факту створення твору для набуття правового захисту. Але в деяких юрисдикціях (наприклад, США) реєстрація може знадобитись для подання позову до суду;
• захист охоплює і програмне забезпечення. За умови, що програмний код має ознаки оригінальності та творчості, він вважається літературним твором у розумінні Конвенції.

Бернська конвенція є фундаментом для захисту українського ІТ-продукту за кордоном. Але щоб уникнути спорів, компанії слід укладати міжнародні угоди з передачі прав з дотриманням українського та іноземного законодавства.

Чи впливає внесення змін до коду на авторські права  

Розробка — процес динамічний. Оновлення коду відбуваються постійно. Але чи кожна правка означає створення нового твору?

Все залежить від характеру змін. Наприклад, мова йде про творчу модифікацію — зміну алгоритмів, додання нових функцій або складну адаптацію. Це може розглядатися як створення нового об’єкта. 

Якщо в договорі з розробником не передбачено передачі прав на подальші зміни, такі фрагменти можуть юридично залишатися за автором.

Новий твір не виникає, якщо зміни є суто технічними: оптимізація коду, виправлення помилок, форматування тощо. Тоді права залишаються в рамках первісної передачі.

Тож компаніям доцільно укладати або оновлювати угоди про передачу прав не лише на початку проєкту, а й при кожній суттєвій зміні продукту.

Як компанії вберегтися від шантажу та зберегти контроль над кодом

Колишні працівники або підрядники можуть використовувати доступи до коду для шантажу компанії. Це не рідкість у світі стартапів. Типовий сценарій: розробник залишає собі ключі доступу до серверів або адміністрування сайту, погрожує втратою даних та вимагає гроші. 

Як уникнути таких ситуацій? 

Для цього компаніям варто проводити повний аудит доступів одразу після завершення співпраці, а також оформляти акти про передачу результатів роботи. У разі несанкціонованих втручань — фіксувати їх за допомогою цифрових доказів та звертатися до кіберполіції.  

Пам’ятайте, що за потреби можна подати запобіжний позов до суду про заборону дій, які можуть зашкодити роботі програмного забезпечення або бізнесу в цілому.

Щоб в цілому уникнути юридичних непорозумінь та втрати результатів розробки, компаніям слід дотримуватись кількох основних правил:

• укладати договори про передачу майнових прав з усіма розробниками;
• оформлювати окремі угоди на кожен великий модуль чи функціонал;
• підписувати акти приймання-передачі після завершення роботи;
• контролювати доступи до Git-репозиторіїв та іншої інфраструктури;
• вести облік створених елементів програмного забезпечення — хто, коли і над чим працював.

Програмне забезпечення — серце ІТ-компанії. Але саме юридичне оформлення співпраці з розробниками визначає, кому насправді належить створений код. 

Забезпечте правову чистоту вашого продукту на старті — і це стане найкращим захистом інвестицій у розвиток вашої компанії. Якщо потрібна юридична консультація, зв’яжіться з нами за контактами на цьому сайті.